Незабутні зустрічі.

1941 -1945р.р. Монолог  пам´яті.  

 

      В історії кожного народу є події , які залишають глибокий слід у пам´яті людській. Для українського народу – це Велика Вітчизняна війна…

     Біль і страждання навіки вкарбовані  в долі наших односельців…  
     «Ми не мали дитинства, ми одразу стали дорослими» - стримуючи сльози згадувала Ганна Терентіївна Бурлака. Вона  розповіла про тяжкі дні німецько – румунської окупації  -«Більшість чоловіків були мобілізовані на фронт, в селі залишилися літні люди, жінки та діти». Непосильна праця, приниження і глум – такою запам´яталася війна одинадцятирічній дівчинці.  

 Димитренко Ольга Йосипівна народилася і виросла в Березівському районі Одеської області. Для неї війна – це гул літаків з німецькою свастикою в рідному небі, це переправа через Дніпро відступаючих радянських військ, зухвалі та безжалісні фашистські окупанти… «Ми отримали завдання евакуювати колгоспний  скот в тил» - розповідала Ольга Йосипівна, - «Від Березівки до самого Дніпропетровська проїхала я верхи, допомагала батькові перегонити скотину. Було дуже страшно».
    В бібліотеці, серед книг і комп´ютерів зустрілися два покоління – діти мирного, ХХІ - го століття, і діти війни, найжорстокішої війни в історії людства…
    Пам´ять навіки зберігає те, що ранить серце. Рано чи пізно такі спогади виринають наче нізвідки, пробуджують в нас почуття, здавалося б, непрохані, досі незнайомі, але дуже потужні. Саме з таких спогадів складається генетичний код нації.  Пам´ятайте!